Одеса значно більшу увагу приділила слабозорим, аніж столиця.
Київ для людей з вадами зору є сповненим перепон і загроз містом, у якому посеред тротуарів зустрічаються стовпи, а звукових світлофорів майже немає. Навіть біля закладів для сліпих нема тактильних доріжок, які би допомогли пересуватись самостійно, йдеться в сюжеті ТСН.19:30.
Щоразу, коли Вікторія виходить зі своєї квартири, починається випробування. Жінка не бачить від народження, її очі – це тростина. Без неї жодного кроку, бо на шляху до зупинки громадського транспорту купа перепон – бордюри, припарковані машини, стовпи, ями та паркани. Вікторії треба доїхати з Троєщини у центр міста на заняття в гуртку самодіяльності. На тролейбус з голосовим повідомленням номера маршруту вона реагує із захватом, бо такі трапляються дуже рідко. Втім, сісти в потрібний тролейбус непросто, бо пасажири її не помічають, двері ось-ось зачиняться, а через високий пандус жінка вже не раз перечіплювалась і падала. "Це ще самий низенький тролейбус, а буває, що сходинки три", - каже вона.
Якщо назви зупинок не оголошують, Вікторії доводиться рахувати. З двома пересадками вона добирається на Печерській узвіз, куди щодня приїздять сотні людей з ураженням зору. Поруч центральна бібліотека та комп’ютерний центр для незрячих, УТОС та виробництво. Але навіть тут вони блукають поміж машин. "От куди йти, куди йти, тут доріжка, а тут завжди машини стоять, і я стукаю, так вискакує господар і починає кричати", - кажуть такі люди. Прокласти від метро "Кловська" до товариства сліпих тактильно-направляючу доріжку вони просять уже сім років – це допоможе пересуватись самостійно, без супровідників, але й нині на їх шляху ресторан та запарковані машини. "То не було коштів, а от минулого року з’явилися кошти, так вони замість доріжки переслали новий асфальт і зробили поручні", - розповів заступник голови управління товариства сліпих Михайло Новосецький.
Тактильна доріжка ребриста, це спеціальні плитки, які дають можливість незрячим орієнтуватись у просторі. На весь величезний Київ їх лише кілька. Одна з них розташована неподалік перехрестя Володимирської та Великої Житомирської, але люди з вадами зору там майже не ходять і скаржаться, що прокладають доріжки не там, де потрібно. Більш доступною для них виявилася Одеса – там тактильні доріжки почали прокладати два роки тому, плитку замовили з-за кордону, і тепер вони є біля кожного закладу для незрячих і навіть на звичайних перехрестях, а в планах прокласти їх біля лікарень та гуртожитків.
Доки в Одесі роблять, у Києві чиновники далі обіцяють. Тим часом усе, що для пересічних киян здається дрібницею, для слабозорих – загроза життю. "Для нас білборди – це смерть, бо можна собі обличчя розрубати. Я сам особисто зламав ногу – просто нога попала у відкритий люк і все", - зізнався один із жителів столиці з вадами зору. Звукові світлофори, спеціальні зебри, оголошення зупинок у громадському транспорті – усе це значно полегшило б життя незрячих, котрих у столиці налічується понад 4 тисячі, але місто для них і досі недоступне.
Кореспондент ТСН Алла Хоцянівська