"Якщо церква людям не допомагає, то хто?": послушник розповів, чому п’ять років тому відкрив браму для побитих майданівців

У ніч розгону студентів із Майдану п’ять років тому познайомилися нинішні два друга. Один із них шукав порятунку від "Беркуту", інший не побоявся порушити монастирські правила і відчинити йому двері, йдеться в сюжеті ТСН.19:30.

Микола – один з сотні протестувальників Євромайдану, Руслан – один із сотні послушників Михайлівського монастиря. Вони подружилися в найстрашніший, як тоді здавалося, ранок. Хлопець переліз через паркан і опинився в монастирі. "Я як на ранок на нього подивився, то мені трошки страшно стало, бо там штирі, не так ногу поставиш – можна травмуватися. Але в той момент про висоту ніхто не думав", - пояснив він. "Біля третього віконця горіло світло, і це означало, що там хтось є. Через двері я зайшов всередину, і далі, відповідно, пішли в сторону брами", - розповів Микола.

Відчинити браму – за ці дії у монастирі відповідає вратарник. В той ранок це був Руслан – хоч і послушник, але не надто слухняний. "Це було не дуже правильно з точки зору послушництва", - каже хлопець. Він наважився відчинити церковну браму без благословіння. "Тому що була в цьому потреба. Тут нема що думати – треба допомагати", - пояснив хлопець. Згодом усіх, хто прибіг до монастиря, заспокоїли, напоїли чаєм і запевнили, що не виженуть і "Беркуту" не віддадуть. "Якщо церква людям не допомагає, то хто це буде?", - пояснили там.

Згодом друзі бачилися на Майдані – Микола там був на барикадах, Руслан до нього навідувався з Михайлівського. Разом вони підтримували Революцію Гідності, відтоді і дружать, хоча бачаться рідко. Руслан досі не став священиком – мріє спочатку одружитися, але дівчину не знайшов. Випускник семінарії з Михайлівського собору пішов і поки працює офіціантом у ресторані. Микола за освітою політолог, поки що він безробітній – каже, що шукає себе. Але точно знає: хто шукає допомогу – обов’язково знайде.

Кореспондент ТСН Наталя Нагорна