Андрій вчиться, працює і доводить свою самостійність щодня.
У столиці відбулася вечірка для дітей з аутизмом. Для двох десятків малих улаштували особливі розваги на Співочому полі, так відзначили Міжнародний день поширення інформації про розлад аутичного спектра. У цей день люди вдягаються в блакитне, використовують аксесуари синього кольору, йдеться у сюжеті ТСН.19:30.
Офіційно в Україні 7,5 тисяч людей мають такі особливості. Хоч, якщо вірити світовій статистиці, їх у п'ятдесят разів більше. Кожна 58-ма людина в світі має розлад аутичного спектра. Українці мають величезні проблеми з ранньою діагностикою, а це фактично знищує шанси дітей з аутизмом на нормальне життя.
Витягають дітей із їхнього світу в більшості випадків батьки. І іноді історії такого порятунку просто вражають. 23-річний Андрій попри висновок лікарів "невиучуваний", таки сказав у вісім років свої перші слова. А тепер навчається в училищі і мало чим відрізняється від однолітків.
Він старанно добирає слова, щоби розказати про себе. Спочатку, каже, вчився в школі, потім пішов в училище. Тут він вивчає двигуни, мріє працювати механіком. Навіть улаштуватися на СТО намагався, але не взяли, бо досвіду бракує. Перепробував натомість різні роботи.
"Ящики чистив, кільця вдягав, в теплиці працював. Ще я двірником працював. І прибиральником", - ділиться Андрій.
Іще десять років тому про все це його мама Анна навіть не мріяла. У шість років він іще не говорив, не грав з іншими дітьми, не реагував на прохання, відмовлявся займатися та не йшов на контакт із дорослими. Вердикт психолого-педагогічних комісій був однозначним: жодного тесту хлопчик не пройшов, учитися не може. Анна розповідає – помітила, що з Андрієм щось не так, щойно він народився.
"Всі лікарі до певного віку говорили: "Що ви накручуєте себе? Очки розумні". З якогось моменту це навіть стало мене дратувати, ці "оченята розумні", - каже Анна.
Офіційно діагноз "аутизм" йому поставили у п’ять років. Займатися з ним мама почала набагато раніше, бо зрозуміла проблему, начитавшись про таких дітей у книжках. Його перші слова досі згадує як диво.
"Вісім років, набита маршрутка, він сидить, я стою. І тут його голос, спочатку я навіть не зрозуміла, що це він. Він сказав: "Мамо, чому хмари не падають на землю", - пригадує жінка.
Зрештою Андрій пішов до школи, навіть ЗНО складав. Мама заохочує його самостійність, хоча, каже, відпускати дитину дуже страшно. Нині в Андрія навчання, робота та купа домашніх обов’язків. Знайшов собі хобі – намагається щодня ходити на спортивний майданчик під будинком. І страшно сердиться, коли довколишні сумніваються в його можливостях. Він, каже, дорослий і впевнений у собі. І має цілком конкретні мрії: знайти роботу, подорожувати, мати родину та дітей.
Кореспондент ТСН Неллі Ковальська