Перепоховання відбулося на Лук'янівському цвинтарі.
Сьогодні, 29 січня, на Лук'янівському кладовищі перепоховали поета Олександра Олеся (Кандибу) та його дружину Віру.
Про це йдеться в сюжеті програми ТСН.Тиждень.
Якби не нещастя, не було б і щастя! Інакше й не скажеш про нинішню подію. Україна повернула собі першого з майбутнього пантеону українських геніїв.
"Раз я взувся в чобітки. Одягнувся в кожушинку. Сам запрігся в саночки, і поїхав по ялинку", - ці слова належать Олександрові Олесю. А ще це саме його, такі ніжні слова: "З журбою радість обнялась", "Цілуй, цілуй, цілуй її - знов молодість не буде".
І навіть жорсткі слова: "Європа мовчала, коли Україна в нерівній борьбі вся сходила кров'ю і слізьми стікала". Написаний іще в 1930-х, цей вірш згадали на початку вже нинішньої війни на Донбасі. Наче його автор – із нами, наче бачить усе на власні очі, наче досі живий, і більше ніж поет. Український письменник, поет і драматург Олександр Олесь цього тижня драматично повернувся на рідну землю.
І життя його не було безхмарним, доля роз'єднала його з найближчими. Молодим, рятуючись від переслідувань після Жовтневого перевороту, він змушений був поїхати з України, лишивши дружину і малого сина. Олега Ольжича, що згодом також став відомим поетом. Навіть з-за кордону, з Чехії, Олександр Олесь без упину писав і друкувався в Україні.
Неймовірні події змусили повернутися до його віршів і згадати багатьох славних земляків, розкиданих по світу. Розкопана могила, переговори дипломатів, суперечки навколо поховання.
На панахиду у Володимирському соборі в Києві чекали українці по всьому світу. Майже місяць минув, відколи останки генія Олександра Олеся та його дружини Віри Кандиби примусового ексгумували з Ольшанського цвинтаря у Празі. І ось нарешті за упокій душ моляться родичі з Канади, земляки письменника, кияни, перші особи держави. Відспівують поета під проводом Митрополита Філарета. Храм заповнений людьми. Багато поприходили з дітьми. Усі певні, це гарний знак для країни, що нарешті повертає своїх видатних дітей додому.
3 січня в Чехії у могилі Олеся несподівано для всіх поховали Володимира Михайлишина. За іронією долі, це був його шанувальник, який оплачував і доглядав за могилою письменника. А коли сам помер, син просто не хотів витрачатися на іншу могилу. Ба навіть планував поверх праху родини поета покласти ще один. Та українці в Празі буквально за годину до погребіння устигли забрати останки поета. Далі кілька тижнів дипломати умовляли чеську владу дозволити повернути прах видатного українця додому. Бо ж за чеськими законами той, хто оплачував домовину, має право розпоряджатися усім, що всередині. До кінця не було відомо, чи вдасться вивезти, фактично попри чеські закони, родину Олеся.
У вимушеній еміграції Олександр Олесь був від 1919 року. То були часи скитань у Відні, Будапешті, Берліні, Празі. І от нарешті поет у Києві.
Найближча родичка - дружина онука поета – каже, попри шок причини перепоховання вірить, що повернення українця, який усе життя боровся за незалежність своєї країни, коли в країні знову війна, - на краще: "Я не знаю, чи це дар, чи це мало статися в цей час, але думаю, що це добре".
Це перепоховання у день пам'яті героїв Крут не випадкове, наголошує і міністр культури Євген Нищук. Привселюдно обіцяє, що цей випадок змусив чиновників усерйоз зайнятися облаштуванням пантеону видатних українців.
"Олександр Олесь, мабуть, першим закладе алею почесних перепоховань",- сказав Нищук.
Історія з Олександром Олесем стала лакмусовим папірцем і потребує негайного вирішення. Адже лише на тому ж Ольшанському цвинтарі в Празі залишаються десятки неоплачених могил видатних українців.
Яким мав би бути український Пантеон, коли й де він з'явиться, питання все ще дискусійне. Хто там має бути похований, теж поки що не вирішено, є лише побажання та припущення. Але те, що лише зараз, здається, усвідомили українці, давно роблять впливові країни в усьому світі.
Негаразди також спіткали могилу Симона Петлюри, похованого на паризькому цвинтарі Монпарнас. Сьогодні могилою опікуються дві єдині співробітниці української бібліотеки імені Петлюри, що працює у французькій столиці винятково за рахунок пожертв. У 2003 році, коли вандали видряпали на нагробку свастику, кошти на реставрацію могили Петлюри бібліотеці довелося виділяти зі свого скромного бюджету. З Києва допомоги чекати було годі, а централізованого догляду за могилами на цвинтарі Монпарнас немає: кожне місце поховання тут – це відповідальність нащадків або друзів похованого. Занедбані впродовж років надгробки зносять, кістки переносять до окремого сховища, а місце стає вакантним та пропонується за 10 тисяч євро. І якщо охочих і здатних доглядати за могилами Сартра, Бодлера і Гі де Мопассана у Парижі знайдеться чимало, то доля могили Симона Петлюри набагато непевніша.
Останки 75 найвидатніших французів (з яких лише чотири – жінки) спочивають у Пантеоні – масивній споруді у серці Парижа, яку Людовик XV задумував як церкву своєї покровительки святої Женев'єви. Король так загорівся ідеєю, що навіть порожня скарбниця не стала на заваді – у 1754 році король влаштував три лотереї, аби профінансувати проект будівництва за рахунок проданих білетів.
Пантеон перетворився на усипальницю за роки Французької революції, коли провадилася активна політика дехристиянизації та будівлі усіх церков почали відводити під нові, світські, функції. Велична споруда напроти Люксембурзького саду видалася ідеальним місцем для поховання видатних революційних діячів. Критерії для "пантеонізації" змінювалися з кожною епохою, тому тут спочивають як генерали, так і науковці та письменники.
"Наполеон запровадив свій критерій для пантеонізації – бути істинним "служителем держави". Такими особистостями він визнав 43 діячів, чиї останки досі покояться у Пантеоні. А от критерії для пантеонізації, які діють до сьогоднішнього дня, запровадили після смерті Віктора Гюго у 1885 році. Цими критеріями стали талант і жертовність на благо держави", - пояснює історик і гід Матьє Камбю.
Пантеонізація тієї чи іншої видатної особистості досі відбувається за наказом глави держави. Франсуа Олланд повівся скромніше за Наполеона і пантеонізував "лише" чотирьох особистостей – учасників французького Руху опору проти нацистської окупації. Ніколя Саркозі за час свого президенства знайшов лише одного кандидата – поета Еме Сезера.
Сьогодні Пантеон у Парижі – це державна пам'ятка у підпорядкуванні Міністерства культури, гроші на утримання якої виділяють безпосередньо з бюджету.
