Відома українська фотографиня мріє відкрити школу мистецтв для малозабезпечених сімей на Троєщині.
“Думаю, що фотографія і мистецтво – це те, що може врятувати людське життя і перевернути долю”, – розказала ТСН.ua Марися М’яновська – відома українська фотографиня, яка виграла престижний європейський конкурс, розкриваючи історію “втраченого покоління” 90-х у пам'ять про свого брата, що загинув у 2018 році. Її мрія – відкрити школу мистецтв для малозабезпечених сімей на Троєщині, де вона виросла.
Привернути увагу до цієї теми, попри війну та інші виклики у Європі, вдалося завдяки фотоконкурсу “Родинні зв'язки” від EUNEIGHBOURS EAST - FOTOFESTIWAL, що профінансував ЄС. Крім України, до конкурсу долучилися фотомитці з інших країн Східного партнерства – Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Грузії, Республіки Молдова, а церемонію провели у Тбіліському музеї фотографії та мультимедіа у Грузії.
“Доля українців впливає на Європу і світ”
Команда професійних міжнародних суддів обрала 18 фотопроєктів із понад 400 заявок. Марися М’яновська вразила журі проєктом “Ох, брате, де ж ти?” (“Oh, brother, where art thou?”). Вона отримала приз у 1000 євро й можливість розказати більше про свої роботи міжнародній аудиторії.
“Я думаю, що я є прикладом людини, яку врятувало мистецтво. Я, мій брат і герої проєкту народилися на Троєщині. Мої батьки не мали фінансової можливості якось особливо мене підтримувати, але вони завжди підтримували мене своєю вірою в моє майбутнє”, – розказала вона.
Фотографиня на власному досвіді зрозуміла, що означають ці слова. Вона працює над проєктами про українську молодь у гетто, досліджуючи зв’язки між територією та людьми, які її населяють.
“Фотографія і мистецтво – це те, що може врятувати людське життя і перевернути долю. Мені дуже хотілося донести це до України, до діячів культури, Міністерства культури. Моя велика мрія - відкрити школу мистецтва на Троєщині, яка була безкоштовною для дітей з сімей, які не можуть оплатити навчання. Мені дуже хотілося б, щоб діти, які часом не бачить для себе іншого шляху, ніж повторення долі своїх батьків, дізналися, що завжди є ще й інший шлях”, – поділилася вона.
Марися М’яновська наразі живе між Києвом і Краковом й багато розповідає про Україну в Європі, але її найамбітніші проєкти пов'язані з Україною.
“Фотожурналістика дуже важлива як документ, коли повномасштабне вторгнення вже триває понад рік, і 9 років продовжується війна. Але особливо важливо говорити про те, що доля України і українців не обмежується тільки нашою країною, вона впливає на Європу і світ. Конкурс мав класну мету, розповідаючи про родину та родинні зв’язки у такий складний час. Треба нагадувати про те, що Україна є частиною Європи навіть якщо вона не є частиною Євросоюзу”, – вважає Марися М’яновська.
Родинні зв'язки – найважливіше й найскладніше у часи змін
Російське вторгнення й політичні потрясіння вплинули на долю й інших країн. Один із переможців - білоруський фотограф Павло Кричко – відомий своєю проукраїнською позицією. Герої його фото не тільки білоруси. Вірусною стала його робота у вигляді портрета лідера країни-агресора Володимира Путіна, де використані півтори тисячі знімків, зроблених в Україні.
Суддів на конкурсі вразив його погляд на сімейні зв'язки серед білорусів, вигнаних на еміграцію внаслідок подій 2020 року.
“Після 2020 року і тих подій, що відбулися у Білорусі, багато білорусів стали як одна велика родина. Я думаю, що перебуваю в тій самій ситуації, що й усі білоруси, які залишили країну і не можуть повернутися. Тому я і розпочав цей проєкт, почав також знімати сім'ї, які борються за межами країни. У мене є сім'я в Мінську, там живуть мої батьки, але я не можу бачити їх так часто, як мені хотілося б. У мого батька діагностували рак і якщо щось станеться, я, можливо, не зможу його побачити, бо буду заарештований, потрапивши до Білорусі”, – поділився Павло Кричко.
Під час розмови він згадав, що його ситуація чимось перегукується з українськими митцями, які вимушені були стати військовими фотографами. Його історія цікава ще й тим, що до протестів у Білорусі він був комерційним фотографом, а зараз документує реальність в Україні, Польщі та інших країнах.
“Наприклад, я також зустрів матір хлопця, який загинув в Україні, і вона поїхала в Україну, щоби теж почати воювати. Вона зробила це не тільки тому, що її син загинув, вона також хотіла довести, що її дух сильний”, – розказав Павло Кричко.
“Фотографи допомагають нам відкрити очі на важливість сім'ї”
Всі ці історії змусили журі переосмислити тему родинних зв'язків у країнах Східного партнерства.
“Я вважаю, що тема “родинні зв'язки” важлива, особливо в наш час. Це можливість по-новому інтерпретувати та переосмислити те, що це означає – це справді дуже складне завдання. Більшість із нас у світі фотографії зосереджені на Західній Європі. Так що ця можливість дійсно відкрила вікно у світ, який нам дійсно потрібно відкрити для себе ширше”, – поділилася Аріанна Рінальдо – куратор та фотограф з багаторічним досвідом.
З нею погоджується інша експертка, що оцінювала роботи – фотограф Кароліна Гембара.
“Родинні зв'язки означають не тільки комунікацію з близькими родичами, яких ви знаєте, або людьми, з якими ви пов'язані, а й всі види зв'язків. Іноді це друзі або ті, з ким ви опиняєтесь у критичній ситуації”, – зазначила вона.
Не оминула її погляд й загальна тематика робіт. Скажімо, переможці з Азербайджану й Грузії пояснювали важливість сімейної підтримки через соціальні проблеми у власних країнах.
“Я побачила дві тенденції. Перша – це політична активність багатьох фотографів і той факт, що вони провели свої дослідження, тобто дуже свідомі у соціальному та політичному плані. А друга – це те, наскільки вони віддано зображують регіон та працюють зі своїми країнами та спільнотою. Це те, що я вважаю дуже цінним”, – розказала Кароліна Гембара.
Авторка: Ольга Консевич