У Києві нагодували безхатченків та закликали не шарахатися від них

Пом'янути тих, хто вже не з ними, зібралися вчора безпритульні  у Свято-Вознесенському храмі Києва.

Безхатченки щороку  сходяться на панахиду по тих, хто через морози не пережив зими. Ну, і звісно, на поминальний обід від благодійників, йдеться у сюжеті ТСН.

Служити панахиду за безпритульними почали вісім років тому, після загибелі заробітчанки  із Закарпаття. Жінка просто замерзла у самому  центрі Києва, її діти  дивом врятувалися. 

По закінченні ранкової служби священики взялися за поминальну панахиду. Поіменно називають тих, хто вже віддав Богу душу.

У невеличкому  храмі  людей -  не проштовхнутися .  Безхатченкам  не до духовності. Одні обирають  одяг, принесений  благодійниками. Інші  вже зайняли місце біля поминального столу.

Студенти-волонтери на тацях  розносять поминальний обід - борщ, гречка з м'ясом, печиво і чай.   Доносити до  столів не встигають, усе розбирають на ходу.  Наївшись досхочу  теплих страв безхатьки набирають торби  із собою.

Більшість  столичних  безпритульних  живуть на залізничному вокзалі або біля монастирів. Сюди приїхали найсміливіші – хто зміг потрапити в метро.

Настоятель цього храму  вбачає  проблему  не  лише  в температурі повітря, а насамперед,  у холодних серцях навколишніх: "У нас холодні серце та душа. Душа руйнується від зарозумілості, від гордині, від помилкового почуття захищеності – мовляв, хіба таке може трапитися зі мною. На жаль, це може трапитися з кожним", - розмірковує отець Павло.

ДИВІТЬСЯ ФОТО: У Києві відслужили панихиду в пам'ять про бездомних, які замерзли на вулиці

У Юлії Курочки троє своїх дітей, а вона  тричі на тиждень  возить  харчі для бездомних. Відриває від сімейного бюджету та збирає по сусідах-родичах: "Треба протягнути руку допомоги. Я хочу, щоб і моїй сім'ї, і мені, і моїм дітям допомагали у житті. Тому і сама допомагаю, та раджу всім це робити, адже це – справжня радість"

Священики  храму  бажають, щоби люди змінили свою думку  про безхатченків і не шарахались від них. Вони такі самі, як і всі. Їм  просто менше пощастило.