"Нехай помирають щасливими вдома": що сталося з сотнями людей, які повернулися до Чорнобиля

Документи, змінний одяг і їжа лише на кілька днів — саме з таким набором у квітні 1986 року тисячі мешканців Прип’яті та навколишніх сіл сідали в автобуси. Їм казали, що це тимчасово, але більшість так і не побачила своїх домівок знову. Загалом тоді було евакуйовано понад 116 тисяч осіб, а згодом із забруднених територій України, Білорусі та РФ відселили ще близько 220 тисяч.

«Дім переміг радіацію»

Проте минуло лише кілька тижнів, і люди почали повертатися назад. Близько 1200 осіб — переважно похилого віку — таємно та без дозволу пробивалися крізь блокпости до рідних осель. Їх назвали самоселами. Перші родини повернулися до сіл Черемошна та Нівецьке вже 21 червня 1986 року — менш ніж за два місяці після вибуху на IV енергоблоці. Про це йдеться у статті видання SpaceDaily.

Вони не були неуками, які не розуміли загрози. Просто для літніх людей відчуття дому виявилося сильнішим за невидиму, беззвучну радіацію. У режисерки документального фільму «Бабусі Чорнобиля» Голлі Морріс є влучна фраза з цього приводу: «Зрештою, дім переміг радіацію».

Від виселення до мовчазної згоди

Спочатку правоохоронці зупиняли самоселів і знову примусово вивозили із Зони відчуження. Але це не працювало — люди поверталися знову і знову. З часом позиція влади пом’якшилася. Логіка посадовців була простою та жорстокою: людям похилого віку дозволяли лишитися, бо вважали, що їм все одно залишилося небагато, але вони принаймні помруть щасливими у власних хатах.

У 2012 році ця толерантність стала майже офіційною: місцева адміністрація дозволила літнім самоселам залишатися доживати віку, але суворо заборонила селитися молоді.

Повернулися переважно ті, кому було за 50 років. Десятиліття по тому більшість із них становили жінки — у 2015 році майже всі залишки населення Зони складали вдови у віці 70–80 років.

Що сталося з тими, хто залишився?

Роками побутував міф про те, що чорнобильські самосели нібито прожили довше за тих, кого евакуювали. Проте наукові дослідження показують зовсім іншу картину.

Дослідження 2021 року, яке проаналізувало медичні та дозиметричні дані, підтвердило: тривале проживання у Зоні відчуження негативно вплинуло як на фізичне, так і на психічне здоров’я самоселів і призвело до атипового (прискореного) старіння. Окрім того, міжнародні експерти зафіксували у цих людей хронічний психологічний стрес, спричинений руйнуванням традиційного укладу життя та соціальних зв’язків.

Науковці наголошують: це не означає, що радіація була безпечною. Це лише доводить, що шкода від примусового переселення та стрес від втрати дому можуть бути не менш руйнівними, ніж радіаційний ризик.

Згасання Чорнобильської громади

Спільнота самоселів від початку не мала шансів на відновлення. Тут не народжувалися діти, а молоді категорично забороняли в’їзд.

Якщо у 2007 році у Зоні відчуження мешкало близько 314 самоселів, то у 2018-му їх залишалося близько 130. Свіжі оцінки варіюються від 25 до кількох десятків людей.

Причина зникнення цієї унікальної групи людей виявилася менш драматичною, ніж сама катастрофа 1986 року: літні люди просто старіли та йшли з життя природним шляхом, а замінити їх не було кому. Історія чорнобильських самоселів добігає кінця разом із життям останніх її свідків.

Нагадаємо, що у Чорнобилі мешкає 100-річна Марія Чала. Раніше ми писали про те, як вона вижила посеред радіації та хижаків. Марія Ульянівна Чала народилась 1926 року, після аварії планетарного масштабу відмовилась залишати напризволяще свій будинок в селі Куповате та досі мешкає там зі своєю 74-річною донькою.