Київські безхатьки: англомовний "технар" із Донбасу, побитий на Майдані візочник

Київські безхатьки: англомовний "технар" із Донбасу, побитий на Майдані візочник

Серед тих, кого вважають суспільним дном, чимало цікавих осіб.

З початком морозів тисячі безхатченків оселяються у підземних переходах, на вокзалах та на станціях метро, а перехожі жертвують їм гроші, тоді як комунальники – виганяють. Самі бездомні твердять,  що податися їм нікуди, йдеться в сюжеті ТСН.19:30.

Звуки скрипки для безхатченків – за колискову. Вони дрімають просто у переході біля станції метро "Майдан Незалежності". Таких там близько десяти, більшість увазі журналістів не раді. Поговорити погоджується лише Сергій, перші його слова -  англійською: "I have a high education. Донецький політех, диплом з відзнакою". Поруч із чоловіком порожня банка від пива, кілька цукерок і таця з ковбасою. Їсти, каже, дають перехожі. Таким життям – задоволений: "Живу добре! Donbas forever". Прибиральниця переходу скаржиться, що від безхатченків лише купа незручностей. "Буває, отут штабелями отак. Закриваються, люди отак ідуть. Це ж Майдан Незалежності, це ж центр! Недопалки, п'ють горілку", - каже вона.

Життя просто неба. Чи можуть безхатьки повернутися до нормального життя

Життя просто неба. Чи можуть безхатьки повернутися до нормального життя

Площа Льва Толстого, під вивіскою "не палити" безхатько затягується цигаркою. Скаржиться – намагався податися у притулок та пункт обігріву, але там відмовляють. "Ви нам не підходите, ви хворий, у нас здорові всі. А мені восьмий десяток, кому я потрібен? Нікому", - каже чоловік. Найближчий за вказівниками пункт обігріву виявляється звичайним жеком. Бездомних усередині немає, працівники кажуть – ті приходять у морози. "Є чай, цукор, печиво, рукавички. Кожну зиму, завжди, вони знають наш код на дверях, вже друзів приводять", - запевняють працівники.

Чиновники розповідають, що попри обурення прибиральників і перехожих, забрати силою бездомних не можуть. Хоча є куди: у притулку пропонують помитися, поїсти, оглянутись у лікаря та пожити той час, поки відновлюватимуть документи. Але більшість свідомо відмовляється, бо жебракувати – краще. "Півтори тисячі людей, які не мають постійного місця проживання", - каже заступник керівника департаменту соціальної політики Світлана Назаренко.

Євген теж безхатченко, але принципово не жебракує. Він виріс у дитбудинку, перебрався до Києва і навіть мав невеликий бізнес: розвозив каву по ятках.   Розповідає, що під час Революції Гідності його побили силовики, відтоді не відчуває ніг, прикутий до візка. Просто із нього продає дрібний крам – ручки, маркери, коректори. "За весь день навіть 50 гривень не заробив", - бідкається він. Євген зареєстрований у центрі безпритульних, оренда житла йому не під силу. Чоловік винаймає гараж за 500 гривень на місяць, у якому і мешкає. Вмиватися та у вбиральню їздить у сусідній супермаркет. На решту зароблених грошей купує ліки. Попри скруту, чоловік не втрачає оптимізму,  навпаки – вже кілька років порушує питання незручності міста для візочників та добивається свого житла, бо як сирота на нього має право. Але таких,  як Євген, одиниці – зізнаються соцпрацівники. І додають, що більшість бездомних повернутися до звичайного життя просто не хочуть.

Кореспондент ТСН Антон Страшко 

Повʼязані теми:

Наступна публікація